понедельник, 1 ноября 2010 г.

Про розв’язування задач.

Дуже важливою ланкою роботи вчителя фізики є пошук різних форм і методів розв’язування задач. В цьому й проявляються його ліричні якості.
У методичній навчальній літературі під задачами звичайно розуміють  «…доцільно дібрані вправи, основне призначення яких полягає у вивченні фізичних явищ, формуванні по­нять, розвитку фізичного мислення учнів і прищепленні їм умінь застосовувати свої знання на практиці.   ...Ефективність застосування задач у навчальному процесі визначається, в першу чергу, чіткістю тих завдань, які ставить вчитель перед кожною задачею в системі всієї навчальної роботи. Виходячи з цього, треба добирати систему задач. …Проте відібрані задачі мають відпові­дати певним дидактичним вимогам, основою з яких є поступовість ускладнення зв'язків між величинами і поняттями, які характеризують процес або явище, що стосується задачі. Бажано спочатку під час вивчення окремого питання розв'язати якісну задачу ( тренувальну). Потім ідуть складніші розрахункові, експериментальні, графічні задачі, які підбирають з дедалі зростаючою кількістю зв'язків між величинами і поняттями. На завершальному етапі вивчення питання розв'язуються комбіновані задачі, які охоплюють значне коло питань, вимагають знання ра­ніше вивченого матеріалу, допомагають встановити місце розглянутого матеріалу в системі фізичних знань».
 Це методична література! Якщо до задач підійти як до етапу уроку, то більшість  учнів буде розв’язувати задачі без будь якого бажання. Та і легко сказати «поступове ускладнення,» «з зростаючою кількістю зв’язків » і т. д. ,  аякже більш конкретно?  Думаю, що потрібно розглянути деякі проблеми.
Перша проблема. Зважаючи  на  те,     що  в  умовах,    коли  метою  уроку  є оволодіння знаннями як інструментом пізнання, оволодіння методами фізики і способами  розв’язування  задач, навичками  і  уміннями  пошукової  діяльності, універсальність зовнішньої побудови уроку неможлива. І це пояснюється тим, що кожен урок фізики повинен мати свою строгу, єдину, внутрішню логіку, яка визначається дидактичною метою, змістом, засобами, методами і прийомами навчання.      Разом  з  тим  структура  уроку  не  може  бути  аморфною  і випадковою. Вона повинна бути чіткою, із строгим переходом від одного етапу  до іншого. Але цими етапами повинні бути не традиційне опитування, вивчення  нового  для  учнів  матеріалу,    закріплення  матеріалу  тощо.  у  визначеному порядку, а кроки, що обумовлюють рух до мети уроку та сприяють активізації й розвитку пізнавальної діяльності учнів. Іншими словами побудова уроку повинна бути такою, щоб кожен учень знайшов своє місце в ньому – працював весь урок бо йому було зрозуміло і цікаво це робити.  (від простого до складного не поспішаючи)
 Друга проблема. Багато хто з вчителів та батьків вважають: що, якщо дитина буде знати предмет-буде й розвиненою. Якщо це так, то виникають інші питання: „Чому діти, які добре володіють правилами орфографії, не вміють грамотно писати?" „Чому діти, які гарно пишуть контрольні роботи з математики, не можуть розв'язати задачу з логічним навантаженням?" „Чому учні, котрі знають закони і вміють ніби розв’язувати задачі, не вміють застосовувати свої знання в нестандартній ситуації?" (наприклад олімпіади) Все це відбувається тому, що наявність знань - це тільки одна сторона розвитку дитини і, не найголовніша. Це приводить до того, що більшість випускників, які на відмінно знали шкільну програму, не вміють використовувати отримані в школі знання в нестандартній ситуації, під час розв'язання проблемних завдань у різних сферах суспільного життя. На жаль, у більшості нинішніх випускників не розвинене творче мислення, вони слабо підготовлені до узагальнення отриманої інформації, перетворення її в гнучкі системи, придатні для застосування в різних життєвих ситуаціях; фактично не підготовлені до творчого аналізу ситуації. Тому учнів потрібно навчати практичній компетенції. А практична компетентність – це вміння учнів використовувати знання законів фізики для розв’язку практичних життєво важливих завдань,  тобто задач .
Третя проблема це проблема зворотного зв’язку. Розв'язування задач різного типу під час вивчен­ня фізики – це най поширеніша та найдоступніша форма перевірки практичних навичок  учня. Але вчитель не завжди впевнений в тому, що учень, розуміє її суть, добре бачить застосування її в житті та корисність роботи затраченої на її розв’язок. Тому ще часто задача не стає інструментом пізнання, а навпаки  створює додаткові труднощі які інколи приводять до небажання вникати в сутність її змісту та й не бажання  розв’язувати.  «Не розумію» -- саме поширена відповідь учня в такому разі. Як уникнути такого стану речей і, хотілось би,  поділитись з вами своїми спостереженнями та деякими  методами роботи в даному питанні. Що ж необхідно робити? (незалежно це задача кількісна чи якісна)
1. Запропоновані задачі для  розв’язку  потрібно мотивувати, тобто пояснювати значення її розв’язку. Це важливо для всіх . Наприклад,, якщо ви говорите просто розв’яжемо задачу і  йде  розв’язок – це одна справа і, якщо вчитель говорить  «Розв’яжемо задачу, яка покаже залежність …, або  …застосування закону для обґрунтування … і т. д.»  то в учнів буде формуватись  потреба розв’язку для встановлення істини,  розуміння  застосування  законів в техніці, житті тощо. А в кінці розв’язку необхідний аналіз результату: його достовірність, яку одержали залежність з побудовою графіку, як впливає врахування закону на фізичні процеси  в техніці і таке інше.  Таким чином розв’язування задач  стає продовженням пізнання дає більші можливості розвитку учнів. Для розв'язання задач кінематики треба знати закон (рівняння) руху матеріальної точки (тіла), який визначає її положення в будь-якій момент часу в обраній системі відліку. Рух матеріальної точки завжди розглядається в якійсь системі відліку.   Приклад задачі. 
Вч. Розв’язуємо задачу в якій встановимо важливість вміння складати рівняння руху для знаходження фізичних величин кінематики.
Задача:   Авто, що знаходилось вже на відстані 20 км від міста та мотоцикл одночасово виїхали  назустріч один одному з швидкостями 60 та 80 км/год з різних міст. Через який час і де вони зустрінуться ?
Розв’язування:     Складаємо рівняння.    Авто     Хa0+Va t    Мотоцикл Xm=X0+Vmt    або    Ха= 20 + 60 t          Хm=80 t,       При зустрічі  Ха = Хm     20 + 60 t = 80 t,   20 t = 20,  t = 1 год.  Х= 80 . 1 = 80 км від міста з якого виїхав мотоцикл. Аналіз:  відповідь достовірна, бо за одну год вони разом проїхали 140 км та авто на 20 км перемістилось до початку зустрічного руху і т.д.
2. Бажано створювати проблемні ситуації, розв’язком якої є фізична задача.   Проблемність у викладанні – загальноприйнятий фактор збудження і розвитку інтересу. Відмінності в характері інтересу учнів до фізики накладають певні умови і до постановки проблем. Наприклад, під час уроку в VII класі на тему “Дифузія ” вчитель підкреслює, що в домашньому досліді на розчинення шматочка фарби в склянках з водою, яке було задане на попередньому уроці, учні мали можливість спостерігати відмінність у перебігу досліду в теплому і прохолодному місцях. На цьому досліді добре спостерігати дуже поширене явище природи, якому людина завдячує своїм життям. Воно також лежить в основі живлення рослинного світу. Проте мало бачити це явище навколо. Його потрібно вміти використовувати. Вказати приклад. Далі слід поставити питання: Що ж це за явище? В чому його суть? Які особливості його проходження? Далі розв’язок задач якісного характеру.  (Розглянути процеси соління, зварювання, склеювання, змішування і т. д.)
3. Конструювання  задач  і винахідництво  учнями – шлях до розвитку творчого мислення.
Відомий педагог В.О.Сухомлинський писав: "Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Ми повинні вчити і виховувати так, щоб дитина почувала себе шукачем і відкривачем знань. Тільки за цієї умови одноманітна, напружена, стомлююча робота школяра забарвлюється радісними почуттями і може принести маленьким людям переживання творця"  В цьому, на мою думку, гарний розвиток учням дає метод конструювання задач. Основний постулат теорії розв'язання винахідницьких задач: технічні системи розвиваються за об'єктивно існуючими законами; ці закони можу бути пізнані, їх можна виявити та використати з метою свідомого розв'язання винахідницьких задач.
Наприклад: При вивченні питання сполучених посудин вчитель дає завдання: придумайте спосіб полива квітів, що стоять на вікні дощовою водою (звісно коли йде дощ) автоматично, використовуючи закон сполучених посудин. Проекти були достатньо цікаві. Один з них: дві посудини зв’язані між собою гумовим шлангом. Одна посудина на вулиці під дощем друга     на вікні в кімнаті – це тільки підвід води: в кімнаті верхній край посудини трішки вище ніж на вулиці, щоб не було переливу води.  Далі потрібно зробити дозатор, тобто автоматичну подачу певної кількості води. Це була досить складна проблема і її розв’язання знайшли при вивченні важеля. Такі завдання пошуку дають велику активність учнів, зацікавленість розв’язком тих чи інших задач, розрахунками умов роботи приладу тощо.  Після таких винахідницьких робіт учні набагато легше йдуть навіть на конструювання власних задач. Ось тому такі задачі для них стають інструментом пізнання.
       4. Розв’язування задач,  що в своєму розв’язку використовують життєвий досвід  учня, або допомагають краще зрозуміти своє буття.  Якщо задача базується на досвіді учня то в даному випадку  виконується принцип зрозуміло і цікаво це робити.  (від простого до складного не поспішаючи). Тому коментарі тут зайві.
           5. Творчий пошук способу розв’язку (експеримент, моделювання, створення презентації, розробка алгоритмів тощо.)  Це досить важлива ланка роботи, що дає шлях до самовираження, показу, презентації  знань. Наприклад презентація розв’язку задачі з моделюванням фізичного явища, процесу, дослідженнями створена за допомогою комп’ютера, дає не тільки задоволення учню , який її створив, а й приклад роботи для інших. (Додаток 1.) Важлива робота й вчителя  який створює матеріали на допомогу учням (Додаток 2)
Тому ефективність застосування задач у навчальному процесі визначається, в першу чергу, чіткістю тих завдань, які ставить вчитель перед кожною задачею в системі всієї навчальної роботи. Виходячи з цього, треба добирати систему задач для кожної окремо взятої теми  та вибирати такі методи заохочення, пробудження інтересу до їх розв’язку, щоб  розв’язування задач ставало інструментом розвитку учня, інструментом пізнання, інструментом допомоги в його суспільному житті.

Комментариев нет:

Отправить комментарий